military selfie

Війна - не час для спекуляцій. І неправильно робити фото на військову тематику, якщо сам ти не в тому чи не там. Я неправа.

Концерт у шпиталі. Самогубство у шпиталі.

Є студенти, роботою з якими я пишаюся. Радше так - знайомством з якими я пишаюся. Іноді вони можуть навчити більшому, ніж моя для них політична лінгвістика.

Учора розмовляю із однією з таких. Нервується перед концертом. Самостійно, без будь яких наказів і не заради передвиборчого піару.  Просто, бо можуть і хочуть, організовують виступ у шпиталі. І так туди ходять, серйозно і стабільно, після пар о 6, носять, запитують, слухають, а ось це вирішили зробити своіми силами концерт, з апаратурою і запрошеними університетськими артистами. І всі тому раді, і ті, що лікуються, і ті, що лікуватимуть, і ті, що виступатимуть. Тільки Віка нервується, бо вона ж перший раз організатор концерту, а за апаратурою іще не все ясно. 

Сьогодні запитую, як усе? А концерт - перенесли. По телефону пояснили, що краще - пізніше, вона не зрозуміла чому. Зате потім, зі стрічки новин ми уже зрозуміли обидві. Війна когось наздогнала в шпиталі. 

Війна зараз робить неймовірні речі. Наприклад із вірою, не тією, шо лише в Бога чи Поршенка, а тією, що відчуття. Віра з'являється, коли дивишся на людей, що всупереч неможливості перемагають ворога, бідність, поранення, зраду, байдужість, холод, слабкість, то вона вислизгає, коли дивишся, як ті ж обставини ламають інших. 

У цю війну увесь світ навколо рухається швидше, остаточні рішення приходять нізвідки, правда проявляється у найпростішому, й головне - посеред натовпу стають помітні Люди. 

Не здавайтеся.