Останнім часом я багато не вдома. Від місць далеких і нових, до близьких і вже знаних. З досвідом перестаєш дивуватися будинкам, проспектам, магазинам і їжі, уся увага дістається людям. В дорозі, не твоєму місті, інакшій школі - вони завше роблять шось несподіване - нехай то проста звичка мелодійно покашлювати, манір одягатися, любов до малинової настоянки чи розповіді про древнє минуле болотистих сіл.
Я ніколи не могла уявити собі Литву. Уявила б Індію і Аляску, Китай і Еквадор, а от Литву - ні. Вїжджаючи крізь примарний іржавий колись-був-кордон, автівка тонула в тумані. Глибокому, масному, як і вологі грунти його вивергаючі. Коли дорога підіймалася вгору, він розсіювався, аби дати навколишнім полям потягнутися в сірому передвечірньому просторі, тручи своїми сніжними животами таке ж сніжне небо. В улоговинах повітря знову біліло від крапель замерзлої води і здавалося, шо немає тут ніде жодних сіл, містечок, театрів і магазинів, а лиш пара, сіре небо й вогка земля у сонній пустоті передпівнічного краю.
Литовці бавлять усіх своїми іменами. Одну приємну дівчину звали Жиманте, спробуй розпізнай у цих звуках імя. Спочатку докладаєш зусиль аби розчути усі літери, потім розпізнати наголос, зафіксувати слово і врешті поєднати його з усміхненим обличчям, що вже кілька разів чемно вимовило у відповідь - Анна. Та коли минає хвилинне зачудування незвичністю назви людини, що стоїть навпроти, розумієш інше - як насправді приємно постійно носити із собою по світу шматочок своєї країни, відмінні від решти поєднання звуків, обрані тобі литовською матірю. Анна то гарно, але скільки нас по світу - в Любомлі і Гонолулу, Ватикані й Бурсі. А от Жиманте народжуються виключно з литовською кровю у жилах. І радіють цепелінам, пяніють від Малунінінки і сміються, ховаючи свої прості, наче середньовічні, обличчя в руки.
Якби мене запитали, одним словом, яка вона, Литва? я б обрала слово - випрана. Неяскраві кольори, світлі тротуари, шо переростають у будинки і закінчуються таким же ледь видимим небом. Люди, які теж ніби не помирають, а просто перуться добрим спокійним Богом, щоб чистими знов повернутися у свій край і назвати доньку Жиманте.
