1 уже серпня - як я стала пропагандисткою)

Попса, звичайно, цитувати Стіва Джобса, але він казав - нового шляху не видно доти, доки не ступиш перший крок. Є ше геніяльне питання, яке задають на кожному початку - І шо? Це "і шо?" - взагалі потужне гальмо, поставте його після будь якої сформульованої ідеї і все, нема більше в ній і крихти сенсу))

Сьогодні я отримала смс, з Інтернету, так шо навіть у полеміку не вступиш) але вкрай мене вона втішила й надихнула) 

 отже, виходить, я тепер українська пропагандистка, шо сприймаю за вищу ступінь похвали, або як казав один одіозний київський клясик - я і мая маладая каманда дєлаєм что-то важноє)

Дякую автору правда-милого-смс, ви мене надихаєте працювати далі, точніше, серйозніше віднестися до видимості моєі громадянської позиції. Я ото боюся, скоро сама почну надсилати собі такі нетівські анонімки, тільки гостріші, шоб прінтскрінити й чванитися - о, яка я могутня пропагандистка) Пісню обіцяю послухати, решата, на жаль, ні))))

А, і тепер у мене є відповідь, на вічне питання "і шо?")))) - пропаганда реально працює, скарги надходять)

31 липня - 28 загиблих з Волині за час АТО

28 загиблих з Волині за час АТО. Чиїхось тат і коханих, або просто друзів, чи сусідів, які дратували своїм папіросним димом.

Моя оцінка життя і країни змінюється щодня. У політиці я вже не розбираюся остаточно. 

Кого Ви любите?

І ще, насваріть мене, будь ласка, щоб я працювала, а не думала, як не думати)

Усіх тьотічок з чорним пов'язками тепер перехожі розглядають уважніше. Бо тепер є чуже горе, коли просто хтось помер, і спільне, коли хтось загинув в АТО. Може так неправильно, але війна це ж теж неправильно.

Ви йдете на "Бандерштат"? 

30 липня - список українського солдата

Все це добре. Пожертви 565 і волонтерство, "мурашки", що перевозять амуніцію й жіночі "батальйони", що збирають провізію. 

Хлопці, які йдуть добровольцями й фабрики, які шиють бронежилети. Самодопомога. Самооборона. Самопоміч.

Пробачте, що Ви там самі. Ми не пробачимо, шо Ви там самі.

Список українського солдата. Мамі дали в Сільпо.

Потреби тих, хто ризикує життям. Ручки і прості олівці, какао і ірис, труси, ручні пили й блокноти.

Пробачте, що Ви там самі.

P.S.: В мене тут метелик стукає об стінки лампи і я думаю, шо там, в зоні АТО теж літають метелики, і кулі. І там у какао теж є смак.

29 липня - Вам буває соромно?

Мені ніколи не буває соромно. Я вмію бути видима. Дозволяю себе розглядати. Чути. Можна рахувати мої помилки. Робити мені зауваження. Я не боюся дати відповідь на запитання і не боюся його поставити. У мене зі мною мир.

Але є одне але))))

Сьогодні я сердилася. Страшно і довго. І вчора сердилася теж. Місяцями вже. На війну. Вона руйнує багато моїх планів. На подорожі. На любов. На те, про що я хочу писати, з ким і куди йти, я навіть плачу не через те, що належало б молодій дівці))) Серджуся на мобілізацію, на те, що не гоже виставляти радісні фото, хлюпатися бірюзовою водичкою на стрічці ФБ посеред оголошень про купівлю бронежилетів і відставку Яценюка. Серджуся, що не можна жити, так як раніше. Серджуся, що не маю контролю, а я ще те авторитарне створіння. Ні над ким не маю. І враження таке, що ніхто не має, і все котиться і клубиться, димить і стріляє, а ми лиш головою туди-сюди повертаємо, як у мультфільмі, коли хтось надто швидко проїжджає на велосипеді. 

Я серджуся, що навіть першого вересня мені важко буде пояснювати студентам чому політична лінгвістика важлива)))) Я стільки всього переосмислила, переоцінила.

Мені ніколи не буває соромно. Окрім єдиного випадку. Коли я, в тихому і спокійному місті серджуся на те, що день мій склався не так, як бажалося б, бо десь війна. Соромно, бо слід навчитися контролювати свої бажання у такий час і соромно, бо тисячі проживають цей час із більшими втратами. 

Хочу постити фотки з леопардовими штуками, і щоб за це не було соромно. І щоб у стрічці новин ФБ були суцільні котики і печивка, пляжі і навіть інші гарні дівки. Навіть гарніші за мене. За однієї умови - якшо не буде війни. І щоб сини депутатів не йшли на війну. І депутати. І решта мільйонів наших громадян. Щоб ніхто не йшов на війну.

28 липня - океан ельзи

Я люблю Океан Ельзи. Так, по-домашньому. Як маму. Іноді вона мене чимось не влаштовує, іноді я думаю інакше ніж вона, але немає нікого моїшого. Так і Океан Ельзи.

Усі мої любові гарно лягали на слова Вакарчука) І так класу з 10. І так у більшості в Україні)

Вакарчук розумний і говорить смачними-складними реченнями. І тут я подумала...)))

Роками наші культурні "ідеологи" усе спрощували, примітизували, розжовували й кидали "неосвіченим масам" якийсь кисіль прозорих ідей. Їсти-спати-тєлік-вмер. Звідти й золотий батон, і па-тупому напісано, та весь естетичний фонд епохи Януковича. І доходить до того, що вже підсвідомо соромишся власної грамотності, не хочеш лякати начитаністю і замішуєш суржик, щоб не сіяти фашизм. Занижуєш стандарти. Спрощуєш цілі. Смієшся з несмішного, слухаєш нецікаве, зраджуєш себе. А що вже тоді зрадити країну, або просто заснути, від стоми й байдужості десь посеред революції Гідності. 

Не можна так. Особливо тепер. Особливо після вчинків і героїв, особливо маючи такі зразки, як той же Вакарчук. 

Треба прагнути кращого, щодня. Треба давати найкраще, щодня.

І не соромитися, особливо не соромитися любити, любити щодня. Жінку і країну, солдата і небо. Ранок і дощ. Прапор і морозиво. І себе, кращого, ніж вчора, гіршого, ніж завтра.

І немає нічого погано хотіти увійти в історію.

27 липня - мода на блакитно-жовте

Я зажди пишу правду. Висновок: я не завжди говорю правду) Хочете знати точно - попросіть написати, погоджусь - значить таки не дурю))) 

Мені ніколи не подобався наш прапор. Жовтий і блакитний, блакитний і жовтий, якось просто, якось блідо і не надто ґеральдично. Червоний із чорним подобався більше, може наввть і зараз подобається більше. Але...

Для початку, цей прапор врешті перетворився на символ, чого не сталося в 1991. З ним стояв Майдан, з ним йшли в бій за правду, його почали боятися вороги.

У міста, де він знову майоріє повертається мир. 

Коли вводиш у славний гугл пошук лиш перше слово - відразу отримуєш підбірку: 

Кажуть, навіть у зоні АТО вояки хочуть чим більше блакитно-жовтих позначок на одязі.

Зірки приходять на концерти, модниці комбінують ансамблі і навіть брендові марки а-ля Zara запускають блакитно-жовті колекції. 

Я цих люблю, мій блоґ, то пробачте, шо не Пугачова))))

Можна було б сказати - просто мода. Але мода, насправді, це вже не просто. Спробуй стати модним (у широкому значенні цього слова) у цьому байдужому світі.

Давайте любити Україну, як глибоко в серці, так і зовсім на поверхні, обираючи, скажімо, блакитні шорти й жовті футболки)

Але червоно-чорний прапор таки...))))