Колись раніше я бачила в кіно, як браві солдати гуляють вулицями сонячних міст. Тепер так і в нас. Палять папіроски, купують газовану воду, сидять у кафе, стоять на зупинці. У світлому камуфляжі, як жовта випалена на сході трава. Загорілі обличчя, світлі очі й стома. Я кожному з них посміхаюся так старанно, шо може аж дивно. А як іще скажеш дякую, дивлячись на них лиш коротку мить.
Як же багато вони тепер знають. І я вірю, що захистять. Захистять назавжди, від ворога зовні і зради всередині. Дякую, дякую назавжди.
Немає коментарів:
Дописати коментар