Часу немає, завдань багато, організм адаптовується до того, що він знову багато працює) Потім буде легше, так завжди. А поки хочеться спати постійно, але коли лягаєш - вертишся і думаєш.
Я живу за Маркесівським принципом, це єдине, що витатуювала б собі десь на спині (спина і Маркес - мої улюблені)) - жити, щоб розповісти про життя.
Зараз життя - таке життя. Світ сам не знає, шо буде. Ефір густий як туман) Ще не всі герої відчули крила. А сміття навколо ще й досі ганяє вітер.
Треба написати про переселенців і біженців, бо то різне. Щось хороше і щось погане, бо є і те, і те. Про тих хто воює і тих, хто втікає, про чоловіків у камуфляжі, про дітей, що малюють на фронт, про новий розклад і стрілецькі уроки, останні пожертвувані й не останні вкрадені, спеку і зиму, бронежилети й квіти на асфальті, вибори, які нікому не треба, хвилини мовчання і прапори, атаки маршруток на танки, героїзм і помилки, півроку довших за тисячі життів.
Усіх прошу - відчувайте, записуйте, не забувайте. Цей час змінює нас назавжди.
І приєднуйтеся до dayinua.com.ua
Сьогодні всіх люблю
Немає коментарів:
Дописати коментар