Я сама придумала писати в цьому проекті щодня, тому не можна нехтувати правилами))) Лишається 12 хвилин. Сьогодні в мене температура й світ навколо сповільнився. Якшо правду - мені сумно. На те є багато причин і не лише військової тематики. Мій організм давно придумав спасіння у таких ситуаціях - переходити в режим спостереження. Не аналізувати, що відчуваєш, чому так стається, а дивитися навколо, підслуховувати, помічати й повністю розчинятися в думках про інших. Якраз у момент коли я особливо карталася, повз проїхала дешева автівка вщент заповнена хлопцями в формі. Не зеленій, а жовтій, певне це колір камуфляжу у спеку. Їм точно гірше, подумала я і перестала сваритися з богом за несправедливість. Це теж, вочевидь, українська риса. Якийсь чоловік, із системним блоком в руках голосно пояснював товаришу у мокрій блакитній футболці, що не може воювати (так і сказав, не придумую, це певне диванний сотник) зі старим, довелося купувати новий комп'ютер)) А потім повз пройшов дідусь, голосно човгаючи своїми підошвами, здається мені іноді, старі люблять цей звук, так вони іще собі доводять свою присутність на землі.
Сподіваюся, завтра я вже буду "жива".
Ну і пісня дня:
Адміністратор блогу видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиАдміністратор блогу видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити