Зараз скрізь багато емоцій. В очах, якими дивишся на світ і в очах, якими цей світ дивиться на тебе. Замружуватися - не рятує. Хай як міцно не стискай повіки, до болю десь на зморщеному носі, ніхто ні відгорне подій назад, не злетять у небо цілі літаки, не повернуться додому зраджені солдати, не прийдуть сильні любити слабких. І тому самим слід ставати сильними, немає іншого шляху.
Два фото. Обидва хай будуть прінтскрінами з Інстаґрам. Перше - моєї подруги соціальних мереж.
.JPG)
Вона гарно відчуває, сильно відчуває.
Інше, недосконале, бо я більше майстер письма, ніж фото. Проте, на ньому дівчинка з Луганська, її звати Варя.
Вона прийшла в школу моєї подруги малювати листи нашим солдатам, що на передовій. Варя не біженка, Варя - патріот, і не лише своїми жовто-блакитним стрічками, а тому, що ще в Луганську її вистачало сміливості казати на всю вулицю - мама, дивися, наш прапор. А в Луганську місяць тому - це героїзм.
Такі дві сильні, живі дівчинки, що відчувають.
Немає коментарів:
Дописати коментар