Я так довго розвивала собі логіку, що вочевидь "витерла" інтуїцію. Більшість мої страхів не справджуються, тоді як стаються геть інші. Кожного дня, читаючи новини вранці, я хочу запостити, скажімо, пісню, і кожен вечір приносить новий траур. Якшо чесно, мене дивує, як швидко людський організм звикає. До війни, до новин, до того, що тепер все геть інакше. Що оцього тепер не можна. А це тепер не на часі. А цих людей уже взагалі нема. Нема водогону, дороги немає, залізничного полотна чи цілого півострова.
Раніше, бувало, дивишся кіно й думаєш, - бути-такого-не-може-от-вже-понавигадують, а тепер щодня стаються події, які геть перекроюють свідомість, а мозок підступно усе це сприймає і починає ранок з уже усвідомленим - час-тепер-такий.
Немає коментарів:
Дописати коментар