Іноді мені здається, що я дуже приторна і слідую усім можливим правилам. Іноді, навпаки, що все, шо можна - вже порушила і стала таким собі універсальним монстром. Наприклад, на відміну від усіх хороших дівчаток)), я уже давно і довго не плакала. Просто, я не люблю робити те, що не допомагає. Але ця війна повертає сльози. Сидиш собі іноді на підвіконні і думаєш, шо увесь світ обертається геть в іншу сторону, ніж йдеш ти. Шо обманюють ті, хто ніколи б і не мав. І соромно стає, за свої помилки. Найгірше, коли соромно стає за те, що вірив. Це ж ніби важлива набута риса, те, що відрізняє нас від решти тваринного світу, з чим будують нові храми, прокладають дороги крізь болота, повертають пульс стомленому серцю, пересікають фініш і закінчують книжку. Це ж те, шо так потрібно - вірити, і це єдиний навик, який з практикою у більшості людей не розвивається, а, навпаки, втрачається. Через світ, що постійно обманює.
Сьогодні І. каже мені, - читала книжку, про нейрони і синапси, як все просто, і складно, і прекрасно в природі, але чого ж та чудна система дає такі збої, і не прагнуть наші організми прозорості, щирості, простоти, хай навіть змішаної із жорстокістю. Натомість вигадують і заплутують ті мозкові шляхи в підлабузництві і брехні, підміні понять, і так вже те все вихлюпує, що аж починається війна. І війна ця теж нечесна. І нечесно на ній вмирати за обмани і гроші інших, чужих, байдужих, які міряють смерті сотнями, країну гектарами, народ підписами.
Я розумна, іноді аж занадто)) Я бачу буває надмірну простоту простих людей, смішну мені наївність і примітивну їх віру, здається, буває, бачу і знаю більше їхнього, але з закритими очима, на тому самому підвіконні я розумію, що їх простота і щирість правдивіша за мій розум, і любов їх світліша, і їм краще живеться, ввечері, на кухні. Може тому, що вони менше знають і думають. Може тому, шо я забагато придумала. Може все не так. Я точно знаю, шо є багато хитріших і розумніших за мене, з більшим доступом до інформації, з багатшим досвідом, візами в паспорті, грошима на рахунку і 2-3 коханками)) І от іноді мене бере злість, чому хтось найсильніший і найхитріший, в чиїх руках тимчасово (а так завжди) буде влада, не візьме й не полюбить простих людей, тих, що мало знають, багато вірять, щиро так і сильно. Чому того, хто вірить - обманюють, той, кого люблять - зраджує, той, що може - не робить і вертиться увесь наш світ у неправильному напрямку. Принаймні зараз. Принаймні, як видно з мого підвіконня.
Немає коментарів:
Дописати коментар