Страшно буває чекати.
Стоячи на лінії вогню. Чекати наказу в атаку, а дочекатися смерті.
Страшно, від того, що не розумієш, що відбувається.
Або не так. Не страшно. Важко.
Важко чекати.
Важко чекати мобілізації. Сухих пайків і бронежилетів.
Любові від тих, хто не любить.
Це як знаючи діагноз - свідомо не лікуватися, все ж бажаючи при тому жити.
Я не розумію, куди ми всі йдемо, не розумію, чому ніхто, навіть сам не знаючи шляху, все ж не візьме на себе відповідальність і не зробить перший крок у правду. Не тому, що сміливий. А тому, що страшно важко чекати.
Немає коментарів:
Дописати коментар