Цього року в Інтернеті велася бурхлива полеміка - йти чи не йти на Бандерштат? Раніше усе було просто - хочеш іти - йди, не хочеш - не йди. Ну хіба ше питання - а ти бандерівка?
Тепер, коли у країні війна, ми надто багато думаємо. Можна піти, витратити там гроші, які, у свою черґу, підуть на підтримку військових чи поранених. Але можна не піти, й щоб усі решта не пішли, зекономити гроші, які, у свою черґу, підуть на підтримку військових чи поранених.
Шо робити, кудити йти / не йти?
Я за йти. Я за збирати гроші. Я за воювати. Я за діяти.
Героєм, навіть біблійним, ставали лиш ті, хто діяв. Бандерштат - слабше ніж воювати, але краще ніж сидіти й сердитися вдома. Серед відвідувачів - багато героїв Майдану, представників добровольчих батальйонів і просто людей, що завжди берегли українську культуру, ще тоді, коли це було не так просто і не так модно.
У ФБ мені дали гарний комент - Бандерштат сьогодні це не фест, не розвага, це - позиція. Я туди так і йду. Охочіше, ніж раніше.
Музика не означає, що ми не тужимо за полеглими, усмішки на фото з прапорами не означають, що ми не читаємо новин, а смачна їжа на полі - що не передаємо харч на фронт. Пяних тут немає, агресивних немає, байдужих, здається, теж немає.
І не слід сперечатися, йти чи не йти, гоже, чи не гоже, особливо тим, хто насправді з однаковою силою хоче Щасливої України.
З відкриттів: ввечері виступає така чудна роса на траві (шо ви хочете від "міської дитини", я таке рідко відчуваю); якшо вам посеред тієї роси собака-друзів ляже на ноги - тепліше й радіше, ніж в шкарпетках; багато смачностей; гурт Був'є із Положинським, який і правда ніколи не продавав душу і зважте він тут; модні футболки з тризубом; кава під небом і відчуття єдності.
І ше - в мені помер фотограф. Ото і фотографую як мертвий фотограф)))
Небо над Бандерштатом. Може, за нами спостерігають)
У мене тут зачіска як після-перегонів-від-собаки-по-полю, але так воно й було. Зате із янголом на плечі) Фокус тоді на тризуб)
Немає коментарів:
Дописати коментар