Я погоджуюся, що мир там, де на площах немає вождя. Моя перша "доросла" зустріч із Леніним відбулася у Харкові, коли я захищала дісєр. Тому, пропоную витримки того часу, я ж завжди записую, суб'єктивні і дещо стресові, бо свідомість аспіранта перед захистом - не свідомість, а набір тексту, схем, амбіцій і сердечного торохкотіння з мокрими долонями. ТЕКСТ:
В Харкові мене часто називають "дєточка" і в Харкові я часто на це відгукуюся, вдома мені б і в голову не прийшло.
Я вже не раз намагаюся побачити один із найбільших майданів, Свободи й Леніна пустим. Але сьогодні Вождь знову оточений ярмарком, мед і труси, пальта, що лишилися із зими й рушники для Кримських пляжів. А зліва від Леніна під гучну музику вертять людьми атракціони. Пробачте, - цирк. Ні, не місто, місто гарне, а те, що з нього зробили циркачі.
Справи я вирішую швидко, бігаючи між корпусами і поверхами, поки на площі спускається туман і мені стає цікаво. От ви подумаєте, що я іронізую, а мені без долі антипатії і сарказму здається, що я у союзі восьмидесятих, десь у переддень мого народження, а може й по тому. Кажуть, спогади найкраще пробуджують запахи, а в мене міста, і що найдивніше, часто не пов'язані з тим, про що згадую.
Я йду по проспекту Леніна в Макдональдз. От вам як скінчилася холодна війна - лишилися проспекти Леніна, але на них Макдональдзи.
В Харкові гарне метро. І фонтани. І люди хочуть бути добрими.
Я собі здаюся вдвічі дурніша, коли розмовляю російською, повільно так, обдумуючи кожне слово. Як Добкін. Хоча, хіба він обдумує?
Так я думала тоді) 3 роки тому)
Я почала писати про це все, бо згадала про заборону комуністичної партії України й пофарбованого вождя. Ось уже 15 років як немає мого дідуся, якого я завжди називала дєдушка і який був дуже комуністом. Мені цікаво, що б він думав зараз. Хоча я підозрюю.
Радісний Ленін на Кіровоградщині)
Немає коментарів:
Дописати коментар